В Обертині вперше відбувся фестиваль весільних традицій «Гойра, вісіллє!», який організували соціальний кооператив «Файні Ябка» та Тлумацький районний відділ культури. Його ініціював депутат обласної ради Богдан Станіславський, який переконаний: це наша культурна спадщина, яку потрібно зберегти і передати майбутнім поколінням.

Замість білого плаття і фати – довга вишита сорочка, фота (запаска) і вінок з гусячого пір’я. Це у молодої, а чи правильніше – княгині. У князя (молодого) замість костюма – вишита сорочка, сардак і капелюх. Давні убори наречених відтворили учасники народного колективу «Сварга» з Коломиї. І розповіли, що кожний елемент того вбрання має своє значення і зміст, свою символіку.

– Молодому найперше давали тобівку (карпатську сумку) як символ достатку, а потім одягали черес (пояс) як міць легіня, – розповідає керівник колективу «Сварга» Мирослава Воротняк, поки дружби все подають молодому, а згодом дружки – молодій. – Потім одягали сардак, завершував вбрання капелюх, який прикрашали пір’ям домашньої птиці і ковилою, квітами. Вважалося, що капелюх є захистом людини. Молоду поверх вишитої сорочки одягали у фоту, підперезували крайкою, зробленою на саморобних станках. Давали молодій, як і молодому, тобівку. Це була покутська княгиня.

І що заможніша княгиня, то більше прикрас вона мала. Не для того, аби хизуватися своїм багатством, а щоб захищали ці прикраси від нечистої сили. Монети (деякі вартували худобинки), силянки, шелести (від того шелесту якраз і втікала нечисть) – кожен батько намагався передати їх своїй доньці, а чоловік тих багатств докладав дружині. В деяких селах на голову молодій одягали чільце, а у Великому Ключеві, приміром, вінок з гусячого пір’я, де кожна з білих пір’їн-квітів виготовлялася з примовляннями на щасливу долю.

На фестивалі можна було дізнатися про різні особливості весільних традицій у різних селах. У Нижневі, приміром, коли батьки мають останнє весілля, то їх ведуть до потічка, миють їм ноги. В Обертині на сватання мало йти непарне число чоловіків і лише до заходу сонця. У Яківці в давнину молодий носив довгу палицю, прикрашену зверху донизу численними яскравими стрічками.

– Це символ влади, а чи позначка того, що це молодий, – розповідає Іван Гуменюк, який виконував роль нареченого. – На весіллі молодий носив цю палицю цілий день з собою.

– І що нею робив?

– В основному спирався. Це дуже виснажлива робота – на весіллі бути нареченим, – каже напівжартома і для завершення образу одягає капелюх, прикрашений стрічками, бусинками і букетом квітів.

Ксенія Олійник з братом з Гарасимова теж були за молодих. Їхнє вбрання схоже більше на гуцульське – кептар і кресаня у князя, запаска і чільце у княгині, хоча її сорочка – з чисто покутською однотонною вишивкою.

– Ми ходили до старших людей, вони згадували свою молодість, – розповідає дівчина. – Вони познаходили давній одяг, давали нам, хто що мав. Від них записали переспіви. В нас і зараз давні пісні на весіллі співають.

– Кожне село має якісь свої особливі весільні традиції, – розповідає начальник Тлумацького районного управління культури Галина Петрунько, яка, готуючись до фестивалю, об’їздила багато сіл району. – Значення мало все: і одяг молодої, і обряд плетення вінків, і випікання короваю. Щодо останнього, то кухаркою не міг бути будь-хто, вона мала мати добру долю, не бути вдовицею, щоб була добра господиня – тільки тим дозволяли випікати молодим коровай.

У деяких селах і нині давніх традицій дотримуються. Але чи багато таких? І чи багато людей, які ті давні традиції пам’ятають? Не кажучи про те, що чи багато молодих хочуть їх дотримуватися?

– Є загроза, що ці традиції можуть зникнути, а сучасне весілля стає дещо шаблонним, – зазначає ініціатор фестивалю «Гойра, вісіллє!» Богдан Станіславський. – Якщо ще є добрий тамада, то він розкаже, що відбувається, а якщо нема? А в кожному селі є якісь свої особливості та традиції чи сватання, чи як в’яжуться віночки, чи як молоду зав’язують. Шкода це втратити.

Власне і фестиваль зробили так, що колективи з десяти сіл Тлумацького району показували різні автентичні обряди – сватання, запросин на весілля, випікання короваю, вінкоплетіння, благословення, зав’язування хустки молодій, танцювання з діжею.

А розпочалося мистецьке дійство архієрейською літургією в місцевій церкві та весільною ходою центром Обертина. Першими йшли старости у вишитих рушниках, з короваєм і весільними деревцями, за ними троїсті музики, далі – десять пар молодих, що зачаровували колоритом народного весільного вбрання, а завершували ходу фольклорні колективи, які латкали та співалі весільні коломийки і пісні.

Згодом ці колективи показали весільні традиції уже на сцені. А ще були майстер-класи і ярмарок, фотозона і пригощання весільними стравами. Аби кожен себе відчув гостем на великому покутському весіллі.

Планують фестиваль «Гойра, вісіллє!» зробити постійним і мандрівним. В інших районах є теж що показати. Це варто зберегти і, можливо, щось використовувати в сучасному весіллі. Старші люди стверджують, що давні ритуали мають магічну силу, аби довго і щасливо жилося молодим.

Галина Добош.

Тлумацький р-н.

(газета “Західний кур’єр”)

Категорії: Проекти