У рамках проекту «Від ремесла до визнання» від соціального кооперативу «Файні ябка» з Обертина у просторі «Promprylad. Renovation» в Івано-Франківську відкрилася дебютна фотовиставка «Тиша» тисменицького фотографа Миколи Дяченка.

Миколі Дяченку 22 роки. Попри вроджену глухоту, він мандрує Прикарпаттям, фотографує красу рідного краю і людей, помічає те, що проходить повз увагу інших, і у своїх світлинах намагається це передати.

Його перша виставка фотографій – це 45 світлин, об’єднаних промовистою і дещо провокативною назвою «Тиша». Тиша, бо автор цих світлин не чує звуків життя. Тиша, бо фотографії – це зупинені миті. Але як багато фотографії можуть розповісти. І якою майстерністю повинен володіти митець, аби знайти ці миті промовистої тиші.

Ще у школі Микола захопився фотосправою. Підбирав техніку, пробував знімати на телефон, зараз має професійний фотоапарат. Задля вдалого кадру може пішки пройти з десяток кілометрів. Любить знімати на природі і в місті, вдень і вночі, в різні пори року. Хоча у нього були хвилини розпачу, особливо коли згорів ноутбук і зник уже чималенький архів. Чи коли доводилося чути від скептиків, що аби стати добрим фотографом, треба розмовляти. Зрештою, ми всі розуміємо, що навіть знайти роботу для таких людей є проблемою.

Про це розповідали товариш Миколи Андрій Негрич, який допоміг з організацією виставки, і мати молодого фотографа Іванна Дяченко.

«А у вас є глухий друг? – такими словами розпочав презентацію Андрій, який познайомився з Миколою близько року тому. – Людина, з якою ви спілкуєтеся, проводите час, дружите, ділитеся з ним наболілим, підтримуєте його? Така людина особлива. Коли задумуєшся про це, то звертаєш увагу на те, чого раніше не помічав, чого одразу не видно. В Україні проживають сотні тисяч людей, які мають вади слуху. Вони є, але ми часто не звертаємо увагу на них, бо ззовні вони такі самі, як і ми. А коли зазираєш всередину, то розумієш, що ці люди багатші і набагато виваженіші, ніж ми».

Андрій не раз повторював, що Микола особливий, і це відчувається енергетично. Він багато подорожує, веде активний спосіб життя, займається спортом. Він вміє мріяти, але сором’язливий. Свої погляди на світ висловлює через фотографії. Не закінчував спеціальних шкіл, його ніхто не вчив фотографувати. Про таких кажуть – самоук.

«Більшість цих фотографій він робив для себе, а не на показ, – розповідає Іванна Дяченко. – І така виставка для нього дуже важлива, бо це поштовх, щоб він розвивався, щоб зрозумів, що глухота – не вада, не хвороба. Це стан людини, який не заважає жити. Навпаки, якщо Бог забирає слух, він дає інше бачення, інші відчуття».

Власне, і цією виставкою її організатори хотіли підтримати Миколу як талановиту людину, щоб він повірив у себе, щоб відчув підтримку інших.

«Про цього хлопчину ми чули давно, але не так легко було переконати його провести виставку своїх робіт, – каже ініціатор створення соціального кооперативу «Файні ябка», депутат обласної ради  Богдан Станіславський. – Між тим він є прикладом для тих людей, які вміють щось, але бояться показати свій талант. Попри труднощі, якими б важкими вони не були, треба розвиватися і йти вперед. Ми раді підтримувати таких людей, як Микола».

Наразі для Миколи Дяченка фотографія – це хобі, захоплення. І як би було добре, якби це стало професією.

Ярина Рудківська.